безгомінний
БЕЗГОМІННИЙ, а, е. В якому не чути гомону, звуків, голосів; тихий, беззвучний. Вона.. дивилась якийсь час мовчки в чудову безгомінну ніч (Коб., III, 1956, 207); Гудіння моторів, крякання автомобільних сигналів, паровозні сирени сповнюють колись безгомінні ліси, нагадуючи про нові часи (Загреб., Європа 45, 1959, 46).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | безгомінний | безгомінна | безгомінне | безгомінні |
Родовий | безгомінного | безгомінної | безгомінного | безгомінних |
Давальний | безгомінному | безгомінній | безгомінному | безгомінним |
Знахідний | безгомінний, безгомінного | безгомінну | безгомінне | безгомінні, безгомінних |
Орудний | безгомінним | безгомінною | безгомінним | безгомінними |
Місцевий | на/у безгомінному, безгоміннім | на/у безгомінній | на/у безгомінному, безгоміннім | на/у безгомінних |
безгоміння
БЕЗГОМІННЯ, я, с. Відсутність гомону, звуків, голосів; тиша. На місяцеві споконвіку безвітря, безгоміння (Сл. Гр.); - Мене якось бентежить оця тиша у селі, - майже пошепки сказала Ніна, щоб не дуже порушувати безгоміння (Коп., Земля.., 1957, 85); І морок вливається в парк, і тиша над парком спливла, І никнуть будівлі навкруг, сповиті важким безгомінням (Бажан, Роки, 1957, 191).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | безгоміння | безгоміння |
Родовий | безгоміння | безгомінь |
Давальний | безгомінню | безгомінням |
Знахідний | безгоміння | безгоміння |
Орудний | безгомінням | безгоміннями |
Місцевий | на/у безгомінні | на/у безгоміннях |
Кличний | безгоміння | безгоміння |