гетьманець
ГЕТЬМАНЕЦЬ, нця, ч., іст. 1. Житель гетьманщини (у 1 знач.). Хто з гетьманців не знає Красногорки?! Хто не знає «Мекки», куди збиралось з цілого повіту панство, як на Магометову могилу бусурмани з цілого світу?.. (Мирний, І, 1954, 106).
2. Той, хто служив у контрреволюційному війську «гетьмана» Скоропадського. Схопили і його вночі в потайнім місці гетьманці, передали німцям (Крот., Сини.., 1948, 24); Тільки жалюгідні рештки недобитих гетьманців, не тямлячи себе від страху, мчали крізь сніги на Київ (Скл., Легенд. начдив, 1957, 56).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гетьманець | гетьманці |
Родовий | гетьманця | гетьманців |
Давальний | гетьманцеві, гетьманцю | гетьманцям |
Знахідний | гетьманця | гетьманців |
Орудний | гетьманцем | гетьманцями |
Місцевий | на/у гетьманці, гетьманцеві | на/у гетьманцях |
Кличний | гетьманцю | гетьманці |