дисонанс
ДИСОНАНС, у, ч. 1. муз. Негармонійне поєднання звуків, порушення співзвучності; протилежне консонанс. Серед загальної гармонії тут і там проривається пискливий дисонанс (Фр., II, 1950, 79); З-під її рук вирвався стогін піаніно і по кімнаті, в гнітючій тиші, поплазував глухий дисонанс (Ірчан, II, 1958, 121).
2. перен. Те, що вносить розлад у що-небудь, суперечить чомусь. Те рішення.. внесло дисонанс у загальні настрої (Ле, Міжгір'я, 1953, 347); Нове почуття гнітючим дисонансом вдиралося в її рівні, легкі, прозорі стосунки з людьми (Гончар, Південь, 1951, 159).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дисонанс | дисонанси |
Родовий | дисонансу | дисонансів |
Давальний | дисонансові, дисонансу | дисонансам |
Знахідний | дисонанс | дисонанси |
Орудний | дисонансом | дисонансами |
Місцевий | на/у дисонансі | на/у дисонансах |
Кличний | дисонансе | дисонанси |