душок
ДУШОК, шку, ч., розм. 1. Те саме, що дух 8.
2. перен. Ледве помітний прояв чого-небудь, нахил до чогось (у поглядах, настроях і т. ін.). - Марійка стала вчитися краще за тебе, і це вибило тебе з колії. В тобі є такий душок, є! Ти любиш бути першою (Донч., V, 1957, 339); - Не хочу сказати, що він там якийсь зрадник, але, розумієте, настрій, душок у нього був не той (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 102); Людина він старої, ще дореволюційної закваски.., від нього вже давно пахне націоналістичним душком... (Руд., Остання шабля, 1959, 307).
@ З душком - капризний, незлагідний. Невістка їй і подобалася мов.., одначе стара все-таки запримітила, що Параска з душком... (Мирний, IV, 1955, 43).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | душок | душки |
Родовий | душку | душків |
Давальний | душкові, душку | душкам |
Знахідний | душок | душки |
Орудний | душком | душками |
Місцевий | на/у душку | на/у душках |
Кличний | душку | душки |
душка
ДУШКА, и, ж. 1. Пестл. до душа 1, 2, 5. Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла (Котл., І, 1952, 65).
2. розм. Про людину з прекрасними рисами характеру. Гандзя душка, Гандзя любка, Гандзя мила, як голубка (Пісні та романси.., II, 1956, 47); І тут [біля директорської канцелярії] нараз яка ж зміна! Замість шаленого крикуна просто хлопчик-душка (Фр., IV, 1950, 458); // При пестливому звертанні до кого-небудь. Хорунжівна знай спросоння приговорює: - Микиточку, душко Уласовичу! час від часу дужче тебе люблю! (Кв.-Осн., II, 1956, 203); Вона наче крізь сон почула. - Як спали, Палагночко, душко? (Коцюб., II, 1955, 339).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | душка | душки |
Родовий | душки | душок |
Давальний | душці | душкам |
Знахідний | душку | душки, душок |
Орудний | душкою | душками |
Місцевий | на/у душці | на/у душках |
Кличний | душко | душки |