здичавілий
ЗДИЧАВІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до здичавіти. Шмигали сюди й туди здичавілі без господарів коти (Гончар, III, 1959, 13); Він умів.. ловити в степу здичавілих за літо коней (Донч., IV, 1957, 11); Мовчали навіть вартові од вежі, здичавілі в степу й охочі до розмови (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 71).
2. у знач. прикм. Дикий, неприручений (про тварин). Це була вівчарка, здичавіла, жахлива, з ведмежими іклами, від якої тікали навіть вовки (Тулуб, Людолови, I, 1957, 187); // Некультивований (про рослини). Скільки оком сягнеш - буяли гірчак та пирій. Та ще, мов синці на тілі ниви, клаптики, здичавілої конюшини (Дмит., Обпалені.., 1962, 20); // Запущений, порослий бур'яном (про сад, поле і т. ін.). У цім здичавілім саду Тебе зустрів я на біду (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 96); І шамотить, і шепоче про щось здичавілий степ (Шиян, Переможці, 1950, 39).
3. у знач. прикм., перен. Відвиклий від людей, товариства, нелюдимий. Причвалала пішки з Грицем аж із Києва тітка Пріська - обшарпана, здичавіла (Юхвід, Оля, 1959, 151).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | здичавілий | здичавіла | здичавіле | здичавілі |
Родовий | здичавілого | здичавілої | здичавілого | здичавілих |
Давальний | здичавілому | здичавілій | здичавілому | здичавілим |
Знахідний | здичавілий, здичавілого | здичавілу | здичавіле | здичавілі, здичавілих |
Орудний | здичавілим | здичавілою | здичавілим | здичавілими |
Місцевий | на/у здичавілому, здичавілім | на/у здичавілій | на/у здичавілому, здичавілім | на/у здичавілих |
здичавіти
ЗДИЧАВІТИ, ію, ієш, док. 1. Стати диким, неприрученим (про тварин). В Австралії динго цілком здичавіли і тепер тут, подібно до наших вовків, чинять серед місцевої фауни великі спустошення (Посібник з зоогеогр., 1956, 19); // Стати некультивованим (про рослини). Пеньки моїх кленів обросли губками, яблуні здичавіли, важка картина постала перед моїми очима (Ю. Янов., V, 1959, 143); Від смерті Аркадія.. ніхто не займався ними [чорнобривцями], і вони здичавіли (Вільде, Сестри.., 1958, 408); // Стати запущеним, порости бур'яном (про сад, поле і т. ін.). Поросте бур'янами земля, здичавіє, забудуть люди, яка сівозміна де була... (Кучер, Чорноморці, 1956, 207).
2. перен. Відвикнути від людей, товариства, стати нелюдимим. Старий зовсім здичавів. Дехто навіть думав, що він збожеволів, бо відчужився зовсім від людей, замкнувся в своїй хаті (Ірчан, II, 1958, 188).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | здичавію | здичавіємо |
2 особа | здичавієш | здичавієте |
3 особа | здичавіє | здичавіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | здичавів | здичавіли |
Жіночий рід | здичавіла | |
Середній рід | здичавіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | здичавіймо | |
2 особа | здичавій | здичавійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | здичавівши |