набат
НАБАТ, у, ч., ритор. Сигнал тривоги у випадку якого-небудь нещастя (пожежі, нападу ворогів і т. ін.), що подається ударами дзвона. *У порівн. Як набат, звучав їх [краснодонців] юний голос (Бичко, Вогнище, 1959, 98); Ніби скрикнули вмить дружним набатом паровози на станції (Козл., Ю. Крук, 1957, 505).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | набат | набати |
Родовий | набата | набатів |
Давальний | набатові, набату | набатам |
Знахідний | набат | набати |
Орудний | набатом | набатами |
Місцевий | на/у набаті | на/у набатах |
Кличний | набате | набати |