розстроєний
РОЗСТРОЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розстроїти. Ввечері сиджу за роялем і граю. Трошечки, трошечки розстроєний рояль (Рильський, Бабине літо, 1967, 61); Він боявся власного нутра, власної душі, розстроєної вчорашніми враженнями та рефлексіями (Фр., II, 1950, 277); Лена, розстроєна чогось, лягла.. спочивати (Коб., І, 1956, 136); // у знач. прикм. [Органіст:] Лишіть його, магістре, він тремтить, немов струна розстроєна (Л. Укр., III, 1952, 100).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розстроєний | розстроєна | розстроєне | розстроєні |
Родовий | розстроєного | розстроєної | розстроєного | розстроєних |
Давальний | розстроєному | розстроєній | розстроєному | розстроєним |
Знахідний | розстроєний, розстроєного | розстроєну | розстроєне | розстроєні, розстроєних |
Орудний | розстроєним | розстроєною | розстроєним | розстроєними |
Місцевий | на/у розстроєному, розстроєнім | на/у розстроєній | на/у розстроєному, розстроєнім | на/у розстроєних |