сьорбання
СЬОРБАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. сьорбати і звуки, утворювані цією дією. Усі їли мовчки, тілько й чути було в хаті сьорбання та гучне плямкання голодних гостей, котрі, може, вже тиждень не їли гарячої страви (Н.-Лев., VII, 1966, 132); Далі він бачить, як усі прийнялися снідати, пересипаючи сьорбання юшки веселою жартівливою розмовою (Мирний, І, 1954, 353); Знову до вух долетіло і наче кольнуло барабанну перетинку неймовірне сьорбання (Коп., Вибр., 1948, 37); Хтось, поглянувши на теє сьорбання [козаків], не міг би й подумати, що в казанку - звичайнісінька сивушна горілка (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 65).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сьорбання | сьорбання |
Родовий | сьорбання | сьорбань |
Давальний | сьорбанню | сьорбанням |
Знахідний | сьорбання | сьорбання |
Орудний | сьорбанням | сьорбаннями |
Місцевий | на/у сьорбанні | на/у сьорбаннях |
Кличний | сьорбання | сьорбання |