труєний
ТРУЄНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до труїти.
2. у знач. прикм. Який зазнав труїння. Всі були збентежені, мов труєні мухи, сновигали з кінця в кінець камери (Збан., Єдина, 1959, 274); // З отрутою, отруєний. Ось вона - весна остання, Мед гіркий зачарування, Труєне вино! (Рильський, II, 1960, 267); Жінки з місцевих, що принесли їм [пораненим] молока, жалісливо допитуються: - Чим же це вони вас? Отими кулями труєними, чи як? (Гончар, II, 1959, 127).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | труєний | труєна | труєне | труєні |
Родовий | труєного | труєної | труєного | труєних |
Давальний | труєному | труєній | труєному | труєним |
Знахідний | труєний, труєного | труєну | труєне | труєні, труєних |
Орудний | труєним | труєною | труєним | труєними |
Місцевий | на/у труєному, труєнім | на/у труєній | на/у труєному, труєнім | на/у труєних |