§ 113. Правопис прикметникових форм від географічних назв
1. У суфіксах -инськ(ий), -інськ(ий) прикметників, утворених від географічних назв і назв народів, що мають у своїй
основі суфікси -ин, -ін, -инськ, -інськ, зберігається той самий голосний (и або і), що й в основній назві:
Камишин — камишинський, Ніжин — ніжинський, Пенжино —
пенжинський, Тульчин — тульчинський, Тушино — тушинський, Цюрупинськ —
цюрупинський, Чигирин — чигиринський; грузин — грузинський, осетин —
осетинський; Болдіно — болдінський, Філіппіни — філіппінський.
В аналогічних прикметниках, утворених від географічних назв, що не мають суфіксів -ин-, -ін-, пишеться завжди и:
Аляска — аляскинський, Баку — бакинський,
Кабарда — кабардинський, Караганда — карагандинський, Поті —
потинський, Сочі — сочинський, Чита — читинський, Шахти —
шахтинський.
2. У суфіксах -овськ(ий) [-ьовськ(ий)], -евськ(ий) [-євськ(ий)], -івськ(ий) [-ївськ(ий)] прикметників, утворених від
географічних назв, що мають у своїй основі -ов (-ьов), -ев (-єв), -ів (-їв), зберігається той самий голосний (о, е, є, і, ї), що й в основній назві:
Дніпропетровськ —
дніпропетровський, Тамбов — тамбовський; Карачев — карачевський,
Колгуєв — колгуєвський; Кишинів — кишинівський, Львів —
львівський, Могилів — могилівський, Тетерів — тетерівський,
Чернігів — чернігівський.
Якщо при творенні таких прикметникових форм від українських географічних назв відкритий склад з о, е стає закритим, діє правило про чергування о, е з і:
Лозова —
лозівський, Сватове — сватівський, Хмелеве — хмелівський.
У прикметниках, утворених від географічних назв із суфіксальним к, перед яким іде інший приголосний, пишеться -івський (-ївський):
Біла Церква — білоцерківський, Валки — валківський,
Гребінка — гребінківський, Казанка — казанківський, а
також Златоуст — златоустівський.
Але:
Орел — орловський і т. ін.
При творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий) від географічних назв і назв народів, основа яких закінчується на приголосний, відбуваються такі фонетичні зміни:
а) г, ж, з (дз) + -ськ(ий) → -зьк(ий) [-дзьк(ий)]:
Буг — бузький, Ветлуга — ветлузький,
Виборг — виборзький, Волга — волзький, Гаага — гаазький, Гамбург —
гамбурзький, Калуга — калузький, Ладога — ладозький,
Люксембург — люксембурзький, Лейпциг — лейпцизький, Онега — онезький,
Острог — острозький, Прага — празький, Рига — ризький,
Страсбург — страсбурзький; Воронеж — воронезький (пор. назву
українського селища — Вороніж — воронізький), Запоріжжя —
запорізький, Париж — паризький; Абхазія — абхазький, Кавказ —
кавказький, Лодзь — лодзький, Сиракузи — сиракузький, француз —
французький;
б) к, ц, ч + -ськ(ий) → -цьк(ий):
Баскунчак — баскунчацький, Великі Луки — великолуцький,
Вишній Волочок — вишньоволоцький, Владивосток — владивостоцький, грек —
грецький, Кагарлик — кагарлицький, Казбек — казбецький,
калмик — калмицький, Кобеляки — кобеляцький, коряк — коряцький,
Кременчук — кременчуцький, Прилуки — прилуцький, словак — словацький,
таджик — таджицький, турок — турецький, узбек — узбецький;
Ніцца — ніццький, Суец — суецький, Череповець — череповецький;
Бахмач — бахмацький, Галич — галицький, Гринвіч — гринвіцький,
Овруч — Овруцький, Солигалич — солигалицький. Але: Дамаск — дамаський,
Мекка — меккський, тюрки — тюркський;
в) с, х, ш + -ськ(ий) → -ськ(ий):
Арзамас — арзамаський, Одеса — одеський, Тбілісі —
тбіліський, тунгус — тунгуський, Черкаси — черкаський,
черкес — черкеський, Ясси — ясський; волох — волоський,
Карабах — карабаський, Лепетиха — лепетиський, чех — чеський;
Золотоноша — золотоніський, Кандалакша — кандалакський,
латиш — латиський, Сиваш — сиваський, чуваш — чуваський.
Примітка. Деякі слова, узвичаєні без зміни
приголосних основ, передаються з ними і на письмі: баски — баскський,
казах — казахський, Перемишль — перемишльський та ін.