уповноважений
УПОВНОВАЖЕНИЙ (ВПОВНОВАЖЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до уповноважити. - Я не уповноважений з вами вести про це розмову.. - А я з вами уповноважений говорити про все, що є в душі моїй більшовицькій (Гончар, II, 1959, 405); // у знач. прикм. Який має певні повноваження. - Як ви смієте?! Я уповноважений емісар від головного командувача... (Еллан, II, 1958, 16); // у знач. ім. уповноважений, ного, ч.; уповноважена, ної, ж. Довірена особа, яка діє за наданими їй повноваженнями. Потроху сторонні розсотуються з контори. Зостаються лише правлінці, уповноважений та агроном (Логв., Літа.., 1960, 14); Народні збори обрали його Народним уповноваженим до Москви на сесію Верховної Ради (Чорн., Визвол. земля, 1950, 211).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | уповноважений | уповноважені |
Родовий | уповноваженого | уповноважених |
Давальний | уповноваженому | уповноваженим |
Знахідний | уповноваженого | уповноважених |
Орудний | уповноваженим | уповноваженими |
Місцевий | на/у уповноваженому, уповноваженім | на/у уповноважених |
Кличний | уповноважений | уповноважені |
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | уповноважений | уповноважена | уповноважене | уповноважені |
Родовий | уповноваженого | уповноваженої | уповноваженого | уповноважених |
Давальний | уповноваженому | уповноваженій | уповноваженому | уповноваженим |
Знахідний | уповноважений, уповноваженого | уповноважену | уповноважене | уповноважені, уповноважених |
Орудний | уповноваженим | уповноваженою | уповноваженим | уповноваженими |
Місцевий | на/у уповноваженому, уповноваженім | на/у уповноваженій | на/у уповноваженому, уповноваженім | на/у уповноважених |