іржання
ІРЖАННЯ, рідше РЖАННЯ, я, с. 1. Крик коня. Тут ржання кінське з тупотнею, Там.. гомін з стукотнею (Котл., І, 1952, 233); Знадвору долітало іржання коней, яких конюхи гнали на пашу (Фр., І, 1955, 66); З вечірньою зорею спускали з конов'язі лошат, і вони з веселим заливчастим іржанням мчали до своїх маток (Тулуб, В степу.., 1964, 119).
2. перен., зневажл. Голосний, нестримний, різкий сміх, регіт. З веселою розмовою тихо посувалась юрма з гори в долину, коли з юрми враз розлягся характерний не то крик, не то іржання: - І-го-гоо!.. (Коцюб., І, 1955, 236); Вони [хлопці] вибігають на шлях і, намагаючись якомога більше здіймати куряви, з іржанням гасають по дорозі (Багмут, Опов., 1959, 11).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | іржання | іржання |
Родовий | іржання | іржань |
Давальний | іржанню | іржанням |
Знахідний | іржання | іржання |
Орудний | іржанням | іржаннями |
Місцевий | на/у іржанні | на/у іржаннях |
Кличний | іржання | іржання |