бунчук
БУНЧУК, а, ч. 1. іст. Булава з металевою кулькою на кінці і прикрасою-китицею з кінського волосу; в давні часи широко застосовувалася в Туреччині, Польщі, Росії (як ознака влади козацьких отаманів) і на Україні (як ознака влади гетьманів). Не хотілось в снігу, в лісі, Козацьку громаду З булавами, з бунчуками Збирать на пораду (Шевч., І, 1951, 22).
2. У деяких військових оркестрах - шумовий музичний інструмент (з дзвіночками), прикрашений волоссям з кінських хвостів.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бунчук | бунчуки |
Родовий | бунчука | бунчуків |
Давальний | бунчукові, бунчуку | бунчукам |
Знахідний | бунчук | бунчуки |
Орудний | бунчуком | бунчуками |
Місцевий | на/у бунчуку | на/у бунчуках |
Кличний | бунчуку | бунчуки |
бунчуковий
БУНЧУКОВИЙ, а, с, іст. Прикм. до бунчук; // у знач. ім. бунчуковий, вого, ч. Почесне звання, яке українські гетьмани спочатку надавали синам генеральної старшини і полковників, а пізніше - відставним полковникам і полковій старшині. Бувають військові, значкові, І сотники, і бунчукові (Котл., І, 1952. 151).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | бунчуковий | бунчукова | бунчукове | бунчукові |
Родовий | бунчукового | бунчукової | бунчукового | бунчукових |
Давальний | бунчуковому | бунчуковій | бунчуковому | бунчуковим |
Знахідний | бунчуковий, бунчукового | бунчукову | бунчукове | бунчукові, бунчукових |
Орудний | бунчуковим | бунчуковою | бунчуковим | бунчуковими |
Місцевий | на/у бунчуковому, бунчуковім | на/у бунчуковій | на/у бунчуковому, бунчуковім | на/у бунчукових |