білявий
БІЛЯВИЙ, а, е. Який має світле волосся; біловолосий; протилежне чорнявий. Проз браму йшов на службу молоденький урядовець, русявий, аж білявий (Н.-Лев., IV, 1956, 305); Я ще був у школі. Висока, білява панна мене полюбила (Стеф., III, 1954, 121); У дверях сусідньої кімнати з'являється білява дівчина (Галан, Перед лицем фактів, 1949, 44); // Який має білувате забарвлення; білий, білястий, блідий. Мережку ти шиєш, тобі я читаю, А світ.. ласкаво лягає На стомлене личко біляве твоє (Манж., Тв., 1955, 53); З берега.. тиснулося бадилля високих гірських лопухів з білявим листям (Фр., III, 1950, 10); Данило Хронь кліпав білявими віями (Кучер, Пов. і опов., 1949, 33).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | білявий | білява | біляве | біляві |
Родовий | білявого | білявої | білявого | білявих |
Давальний | білявому | білявій | білявому | білявим |
Знахідний | білявий, білявого | біляву | біляве | біляві, білявих |
Орудний | білявим | білявою | білявим | білявими |
Місцевий | на/у білявому, білявім | на/у білявій | на/у білявому, білявім | на/у білявих |