в'ялий
В'ЯЛИЙ, а, е. 1. Який перестав бути свіжим, соковитим; зів'ялий (про рослини). Запахла осінь в'ялим тютюном (Рильський, І, 1956, 63); Згадай же ти кохання наше, останній запах в'ялих трав (Гонч., Вибр., 1959, 38); // Позбавлений свіжості, пружності; зморшкуватий (про шкіру на обличчі тощо). Її в'яле обличчя стягнулось, погляд твердий, і в кожній закрутці срібного волосся - рішучість (Коцюб., II, 1955, 250); Ця поза невигідно випинає її [княгині] незрілі форми і на гармошку збирає в'ялу шкіру на шиї (Кулик, Записки консула, 1958, 176).
2. перен. Те саме, що млявий. Другий же брат Пандаром звався, І вищий од верстви здавався, Та в'ялий, мов верблюд, тинявсь (Котл., І, 1952, 238); Другого дня скрізь було тихо. Люди ходили в'ялі, спорожнені наче, ліниві (Коцюб., II, 1955, 93); В'ялою ходою простував подвір'ям (Збан., Малин. дзвін, 1958, 27).
3. рідко. Те саме, що в'ялений. Аж ось - і сама приїхала.. Піщани тільки забачили свою "молоду" ззаду - високу, суху, як в'ялу тараню (Мирний, II, 1954, 96).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | в'ялий | в'яла | в'яле | в'ялі |
Родовий | в'ялого | в'ялої | в'ялого | в'ялих |
Давальний | в'ялому | в'ялій | в'ялому | в'ялим |
Знахідний | в'ялий, в'ялого | в'ялу | в'яле | в'ялі, в'ялих |
Орудний | в'ялим | в'ялою | в'ялим | в'ялими |
Місцевий | на/у в'ялому, в'ялім | на/у в'ялій | на/у в'ялому, в'ялім | на/у в'ялих |