відмінник
ВІДМІННИК, а, ч. 1. Учень, який вчиться на "відмінно". Діти в мене хороші, не жаліюсь, обоє відмінники, обоє роботящі (Шиян, Гроза.., 1956, 685).
2. чого. Звання, яке надається тому, хто дуже добре працює, сумлінно виконує свої обов'язки. Учитель-відмінник; // Той, кому надано це звання. Солод.. міг би стати відмінником бойової підготовки (Руд., Вітер.., 1958, 88); Відмінник народної освіти.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | відмінник | відмінники |
Родовий | відмінника | відмінників |
Давальний | відмінникові, відміннику | відмінникам |
Знахідний | відмінника | відмінників |
Орудний | відмінником | відмінниками |
Місцевий | на/у відміннику, відмінникові | на/у відмінниках |
Кличний | відміннику | відмінники |