відокремлений
ВІДОКРЕМЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до відокремити 1, 2, 4. Кут меншої кімнати, відокремлений перегородкою з дикту й матового скла, мав правити завідувачеві лабораторій за кабінет (Шовк., Інженери, 1956, 16); Основні галузі ремесла Київської Русі були відокремлені від сільського господарства (Вісник АН, 8, 1949, 43); // відокремлено, безос. присудк. сл. Церкву відокремлено від держави.
2. у знач. прикм. Який міститься, перебуває окремо від кого-, чого-небудь. Люди [раннього давньокам'яного віку] бродили невеликими відокремленими групами, по кілька десятків чоловік (Іст. СРСР, І, 8, 1957, 3); В лісах лишалися сліди, по яких гітлерівці вишукували партизанів і загрожували існуванню відокремленого загону (Ле, Клен. лист, 1960, 235).
3. у знач. прикм., грам. Який виділяється своїм змістом та інтонацією. Відокремлені члени речення; Відокремлені означення.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | відокремлений | відокремлена | відокремлене | відокремлені |
Родовий | відокремленого | відокремленої | відокремленого | відокремлених |
Давальний | відокремленому | відокремленій | відокремленому | відокремленим |
Знахідний | відокремлений, відокремленого | відокремлену | відокремлене | відокремлені, відокремлених |
Орудний | відокремленим | відокремленою | відокремленим | відокремленими |
Місцевий | на/у відокремленому, відокремленім | на/у відокремленій | на/у відокремленому, відокремленім | на/у відокремлених |