галасливий
ГАЛАСЛИВИЙ, а, е. 1. Який галасує (у 1 знач.). Галасливим, радісним натовпом вибігли учні з школи (Коп., Подарунок, 1956, 34); // Сповнений галасу (у 1 знач.). Місто росло гомінливе і галасливе, як і належить столиці (Тулуб, Людолови, 1, 1957, 6); Йому приснився галасливий базар (Донч., VI, 1957, 80).
2. перен. Який викликав сенсацію; гучний. Кому було потрібно, щоб він став ще й перед судом у такій галасливій справі? (Ле, Міжгір'я, 1953, 337).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | галасливий | галаслива | галасливе | галасливі |
Родовий | галасливого | галасливої | галасливого | галасливих |
Давальний | галасливому | галасливій | галасливому | галасливим |
Знахідний | галасливий, галасливого | галасливу | галасливе | галасливі, галасливих |
Орудний | галасливим | галасливою | галасливим | галасливими |
Місцевий | на/у галасливому, галасливім | на/у галасливій | на/у галасливому, галасливім | на/у галасливих |