дзвяк
ДЗВЯК1, у, ч. Те саме, що дзвякання. Було тільки сонця краєчок засвітить, уже й бряк, і дзвяк по селу, рух, стук - живий люд (Вовчок, І, 1955, 27).
ДЗВЯК2, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук від удару (по металевих або скляних предметах).
2. Уживається як присудок за знач. дзвякати і дзвякнути. Коні відходили й сходились знов, аж на диби ставали. Дзвяк - і схрестилися шаблі (Тич., І, 1957, 270).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дзвяк | дзвяки |
Родовий | дзвяку | дзвяків |
Давальний | дзвякові, дзвяку | дзвякам |
Знахідний | дзвяк | дзвяки |
Орудний | дзвяком | дзвяками |
Місцевий | на/у дзвяку | на/у дзвяках |
Кличний | дзвяку | дзвяки |