доказ
ДОКАЗ, у, ч. 1. Незаперечний довід або факт, який підтверджує істинність чого-небудь; підтвердження. Юзі треба було щодня, щогодини доказів приязні від Зоні (Л. Укр., III, 1952, 656); Демонстрація коло воріт - найкращий доказ того, що не всім подобається мій приїзд (Кач., II, 1958, 47); [Томко:] Товариш Микитюк своєю втечею з тюрми дав нам доказ відваги та мужності (Ірчан, І, 1958, 188); // рідко. Донос на кого-небудь. - І ось на саму кутю, як грім з неба, - прийшли й забрали [поліцаї]. По доказу сільського старости... (Збан., Єдина, 1959, 108).
2. Предмет або обставина, які свідчать про чию-небудь провину. [Віра:] Що, коли ці папери єдиний доказ його виновності [винності]... і я мушу сама рішати його долю... Жах... (Коч., II, 1956, 223); Всі докази були проти Явдохи, і ніхто не мав сумніву, що тяжкий злочин - діло її рук (Донч., III, 1956, 12).
^ Речові докази, юр. - пов'язані із злочином предмети, що дають можливість розкрити його. Унтер заховав її [стрічку] в кишеню, як речовий доказ, який він сьогодні ж подасть приставу з рапортом (Смолич, II, 1958, 121).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | доказ | докази |
Родовий | доказу | доказів |
Давальний | доказові, доказу | доказам |
Знахідний | доказ | докази |
Орудний | доказом | доказами |
Місцевий | на/у доказі | на/у доказах |
Кличний | доказе | докази |