дотепний
ДОТЕПНИЙ, а, е. 1. Який відзначається дотепністю. Богдан був дотепний, жартівливий, говорив багато, тільки Насті боляче було слухати його мову (Л. Укр., III, 1952, 586); Лука Митрофанович був веселою, жвавою і дотепною людиною (Коз., Нові Потоки, 1948, 47); // Пройнятий дотепністю. Товариші його [Л. Мартовича] шанували, а любили за його веселу вдачу й ще за ті дотепні оповідання, які він видумував (Стеф., II, 1953, 22); Товариші для сміху написали дотепного листа і дуже шкодували, що не можуть бачити мого здивованого обличчя (Коп., Сон. ранок, 1951, 172).
2. Оригінальний щодо свого розв'язання, зроблений майстерно, з витонченістю. Він перший обвішав Асканію своїми дотепними шпаківнями (Гончар, Таврія.., 1957, 184); В Першотравневому саду вони зацікавились дотепним фонтанчиком, що сам обертався й розкидав навколо себе вісімками струмені (Сміл., Крила, 1954, 23).
3. до чого, на що, рідко. Здібний, здатний. Батько й мати журяться: - Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого не дотепний? (Укр.. казки, 1951, 233); От заходився раз Кирило мій Плести у хаті ясла. На що, на що - на це дотепний був (Гл., Вибр., 1957, 219).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дотепний | дотепна | дотепне | дотепні |
Родовий | дотепного | дотепної | дотепного | дотепних |
Давальний | дотепному | дотепній | дотепному | дотепним |
Знахідний | дотепний, дотепного | дотепну | дотепне | дотепні, дотепних |
Орудний | дотепним | дотепною | дотепним | дотепними |
Місцевий | на/у дотепному, дотепнім | на/у дотепній | на/у дотепному, дотепнім | на/у дотепних |