ДЯКУВАТИ, ую, уєш, недок., кому, чому, без додатка і з спол. щ о. Висловлювати, виражати подяку, бути вдячним за щось. Хазяїн.. став дякувати Трохимові, що він такий вірний (Кв.-Осн., II, 1956, 406); - Ти б ще дякувала, що тобою не гордують, що так привітно з тобою обходяться (Мирний, IV, 1955, 145); [Орися:] Напоїла ото я коня, він дякує і далі пита: чи будеш, каже, на вечорницях? (Вас., III, 1960, 31); Що ж: двоє [бійців] було забито, дехто ранений, а решта дякувала фортуні за відсутність куль у револьверові (Ю. Янов., І, 1958, 108); * У порівн. Схиливши білу головку, наче дякував [первоцвіт] золотому сонечку, що воно першому дало спроможність побачити веселе свято весни... (Коцюб., І, 1955, 75); // Уживається як слово, яким виражають вдячність за зроблене добро, виявлену увагу. - Прощайте, дякую! - він [Соловей] до Осла озвався (Гл., Вибр., 1957, 140); -Дякую, дядино, я не голодний (Багмут, Опов., 1959, 4).

Богові (богу) дякувати див. бог.

ДЯКУВАТИ, ую, уєш, недок., розм., рідко. Бути дяком. Дякував він лише кілька років (Збан., Малин. дзвін, 1958, 185). '