здиміти
ЗДИМІТИ, ію, ієш і діал. ЗДИМІТИ, ію, ієш, док. 1. Перетворитися в дим, згоріти. Слобода, здимівши, дотлівала в пожарищі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 579). * У порівн. І звідки ті гайдамаки взялися? І куди вони зникли? Зникли, як здиміли! (Вовчок, VI, 1956, 333).
2. перен. Зникнути, щезнути безслідно. [Бабуся:] Та вони вже слово такеє знають. Туману пустили і здиміли (Л. Укр., II, 1951, 523); Левко знавіснів од шаленої радості, потім скочив на коня й одразу ж здимів на шляху (Стельмах, Хліб.., 1959, 625).
ЗДИМІТИ див. здиміти.
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | здимію | здиміємо |
2 особа | здимієш | здимієте |
3 особа | здиміє | здиміють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | здимів | здиміли |
Жіночий рід | здиміла | |
Середній рід | здиміло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | здиміймо | |
2 особа | здимій | здимійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | здимівши |