забіяка
ЗАБІЯКА, и. 1. ч. і ж. Той (та), хто заводить, починає бійку, любить битися. - Я був тоді найгірший забіяка в селі і найліпший керманич на весь Черемош (Фр., IV, 1950, 387); Влетів у двір відомий всім забіяка Сивенко; він ще коло хвіртки зняв і кинув під паркан свитку, поплював у руки й полетів у той бік, де борюкалися між собою скілька душ школярів (Вас., І, 1959, 149).
2. ч., заст. Убивця, розбійник. Ти.. волоцюга, забіяка, злий катюга, нічого о собі не дбаєш, о розбою помишляєш (Чуб., V, 1874, 233).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | забіяка | забіяки |
Родовий | забіяки | забіяк |
Давальний | забіяці | забіякам |
Знахідний | забіяку | забіяк |
Орудний | забіякою | забіяками |
Місцевий | на/у забіяці | на/у забіяках |
Кличний | забіяко | забіяки |