закурити
ЗАКУРИТИ1 див. закурювати.
ЗАКУРИТИ2, ить і ЗАКУРІТИ, закурить і рідко. з акуріє, док. 1. Почати диміти, виділяти дим або ароматичну речовину; задиміти. Закуріли комини на черепичних дахах, і запахло з кожної печі смачною стравою (Кучер, Чорноморці, 1956, 392); Мар'ян кладе дровця, у піч, виймає з кишені кресало, кремінь і губку. Затанцювали іскри навколо пальців чоловіка, .. і відразу по хаті приємно, духом бджіл, закадила, закурила губка (Стельмах, І, 1962, 178); Наймити старались, і скоро на степовій могилі купа ладану закуріла й пойнялась полум'ям (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 33); // Запарувати. Закурила земля димом та парою (Н.-Лев., IV, 356, 13).
2. Огорнутися здійнятою курявою, здійнятим з землі снігом і т. ін., запилити. Закуріли киптягою токи, де перевівали купи намолоченої пашні (Мирний, IV, 1955, 248); - Ну й швидка! - з подивом і повагою признав Данило, коли за Мариною закурили небруковані печерські дороги (Смолич, Мир.., 1958, 45).
3. тільки закуріти. Вкритися кіптявою; закоптитися. У хаті в тебе, Параско, як у сажу: лави не змивані, комин закурів, як у винниці (Барв., Опов.., 1902, 108).
4. Почати віяти, мести, здіймаючи сніг, куряву і т. ін. (про вітер, заметіль і т. ін).. Уже ніч, глуха, темна і, засілла землю, зірвався вітер, закурив снігами (Фр., III, 1952, 221); Шугнули з-під млина вітринята, подалися поміж мерзлими бур'янами, закуріли десь аж під гаєм (Вас., І, 1959, 196); // безос. А надвечір крутнула справжня завірюха, забило, закуріло (Донч., III, 356, 128).
5. Здійматися в повітря, стелитися, витися над землею (про дим, куряву, сніг і т. ін.). Поважної ходи Роман не знає: поклич його - підбіжить з підскоком, пошли куди - подасться так, що тільки пісок закурить (Вас., І, 1959, 59); // безос. Пройшов до ясел, набрав у руку полови і кинув - суха, аж закуріло з неї (Головко, І, 1957, 322).
Аж (тільки) закурить (закуріло), безос. - уживається на позначення дуже швидкого руху. Мати стращає, що змерзну. І чого б я змерз? Та я як чкурну, аж закурить! (Мирний, IV, 1955, 289).
6. перен. Швидко піти, поїхати і т. ін., здіймаючи на своєму шляху куряву. Під'їжджаємо до міста. Пан закурів коло нас і випередив. В'їхали в місто. Хутко проторохтіли порожніми улицями (Вовчок, І, 1955, 137); Все поглядає [Костя] на дорогу.. Чи не закурить на ній вертлявий газик голови колгоспу (Цюпа, Вічний во-гонь, 1960, 209).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | закурю | закуримо |
2 особа | закуриш | закурите |
3 особа | закурить | закурять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | закурив | закурили |
Жіночий рід | закурила | |
Середній рід | закурило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | закурімо | |
2 особа | закури | закуріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | закуривши |