збожеволілий
ЗБОЖЕВОЛІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до збожеволіти. На неї дивилися очі її дядька, в яких мерехтів вовчий вогник, очі збожеволілої від голоду людини (Речм., Весн. грози, 1961, 69); Збожеволілий від люті Венедикт наказав лучникам стріляти в своїх гінців (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 119).
2. у знач. прикм. Який виражає божевілля. Хоч би слово яке сказала [Пріська], хоч би зітхнула! Тільки збожеволілими очима прикро дивилася на Грицька (Мирний, III, 1954, 18); // у знач. ім. збожеволілий, лого, ч. Психічно хвора людина. То хрип коня, то свист, то постріл, то збожеволілого сміх... (Сос., II, 1958, 410).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | збожеволілий | збожеволіла | збожеволіле | збожеволілі |
Родовий | збожеволілого | збожеволілої | збожеволілого | збожеволілих |
Давальний | збожеволілому | збожеволілій | збожеволілому | збожеволілим |
Знахідний | збожеволілий, збожеволілого | збожеволілу | збожеволіле | збожеволілі, збожеволілих |
Орудний | збожеволілим | збожеволілою | збожеволілим | збожеволілими |
Місцевий | на/у збожеволілому, збожеволілім | на/у збожеволілій | на/у збожеволілому, збожеволілім | на/у збожеволілих |