зворушений
ЗВОРУШЕНИЙ1, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до зворушити. На мене глянуло [з фотокартки] мужнє й благородне обличчя юнака.. Красиві, як у дівчини, ледь зворушені посмішкою уста (Кравч., Квіти.., 1959, 20); // у знач. прикм. Сам Петруня сидів коло стіни, схилившись на руку. Од зворушених спогадів ще палахкотіли в його уші [вуха] і сяяли очі... (Вас., II, 1959, 52); Я й справді був слабий од зворушених думок, розбудженого сумління, од порожнечі життя (Коцюб., І, 1955, 260).
ЗВОРУШЕНИЙ2, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до зворушити. - Що ти, Василю Степановичу, в таку гарячу пору хочеш колгосп обезглавити! В постіль злягти! - Яремчук посміхнувся, зворушений увагою коваля (Цюпа, Назустріч.., 1958, 354); Невже це настала, нарешті, та довгождана мить? Ніхто не міг вимовити слова: їм перехопило дух, кожний був зворушений до глибини душі (Гончар, III, 1959, 437); - Мамо! - Обернулася [Лемпі] на той голос, впізнала, кинулась йому назустріч схвильована, зворушена вкрай.- Сину... Сину мій!.. (Шиян, Переможці, 1950, 7).
2. у знач. прикм. Який зворушився, розхвилювався; схвильований. [Немилов (зворушений) :] Ніна! Люба! Ну, чого ж ти плачеш, дурненька? (Коч., II, 1956, 232); Зворушена Варя щиро дякувала подругам за увагу (Донч., V, 1957, 485); // Який виражає зворушеність, схвильованість. Їй ввижалися очі бійця, такі хороші і чесні, вчувався його зворушений голос (Багмут, Опов.., 1959, 79).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зворушений | зворушена | зворушене | зворушені |
Родовий | зворушеного | зворушеної | зворушеного | зворушених |
Давальний | зворушеному | зворушеній | зворушеному | зворушеним |
Знахідний | зворушений, зворушеного | зворушену | зворушене | зворушені, зворушених |
Орудний | зворушеним | зворушеною | зворушеним | зворушеними |
Місцевий | на/у зворушеному, зворушенім | на/у зворушеній | на/у зворушеному, зворушенім | на/у зворушених |