ЗГНИВАТИ і рідше ЗОГНИВАТИ, аю, аєш, недок., ЗГНИТИ, згнию, згниєш і рідше ЗІГНИТИ і ЗОГНИТИ, ию, иєш, док. 1. Руйнуватися, розпадатися від гниття. - Здоров'ячко - трудами наживають, А лежні - й під млином згнивають (Бор., Тв., 1957, 147); Стебло пшениці виростає з розбухлого зерна, що, давши йому життя, згниває (Кол., Терен.., 1959, 298); Хай ворог не мріє в нас щастя забрати - Йому доведеться в землі зогнивати (Укр.. присл.., 1955, 432); Трава, осока Зігниє у багні (Рудан., Тв., 1956, 60); Зруб [колодязя] зогнив і наполовину обвалився (Коз., Блискавка, 1962, 97).

2. перен. Гинути від довгого перебування в тяжких, нестерпних умовах.- Згниєш, моє серце, в тюрмі. Пропадеш. Не хазяїн вже будеш, а злодій (Коцюб., II, 1955, 259); - Піймайте,- каже [голова],- мені злодія.. Він в мене зогниє у холодній! (Кв.-Осн., II, 1956, 397); // Занепадати, розкладатися (про суспільний устрій). Діло діється так, що громадянська війна почалась як спроба сутички з імперіалізмом, яка довела, що імперіалізм згнив цілком.. (Ленін, 27, 1951, 76).