здобутий
ЗДОБУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до здобути. Кожний клаптик паперу, кожна газета була списана огризком хімічного олівця, невідомо де здобутого (Збан., Сеспель, 1961, 288); Федоренко швидко помічав на своїй карті всі здобуті Костіним відомості (Кач., Вибр., 1953, 380); Він розстебнувся - і засяяв орден, Здобутий в перекопському бою (Мур., Повість.., 1948, 35); Про щастя, здобутеє нами, шепочуть зелені жита (Сос., Зел. світ, 1949, 69); Це з Волховбуду перший здобутий алюміній (Бажан, Вибр., 1940, 134); // здобуто, безос. присудк. сл. Місто здобуто. Щорс вже на тому ж самому мосту, через який тікали гетьманські недобитки на Київ (Довж., І, 1958, 153); Нам шахти тієї повік не забуть, де сонячний камінь здобуто (Сос., Поезія.., 1961, 9).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | здобутий | здобута | здобуте | здобуті |
Родовий | здобутого | здобутої | здобутого | здобутих |
Давальний | здобутому | здобутій | здобутому | здобутим |
Знахідний | здобутий, здобутого | здобуту | здобуте | здобуті, здобутих |
Орудний | здобутим | здобутою | здобутим | здобутими |
Місцевий | на/у здобутому, здобутім | на/у здобутій | на/у здобутому, здобутім | на/у здобутих |