здібний
ЗДІБНИЙ, а, е. 1. Який має природні здібності; обдарований, талановитий. Мартович був надзвичайно здібний і дома ніколи не вчився (Стеф., П, 1953, 22); [Марія:] Катерина - дуже здібний хірург, її так усі люблять (Корн., II, 1955, 289); Хлопчик був здібний, але запальний і задиркуватий (Тулуб, Людолови, І, 1957, 316).
2. з інфін. і до чого. Який може або вміє щось робити, придатний до чогось.- Та як ви можете вважати мене здібним до такої гидоти? (Хотк., I, 1966, 172); Тим часом дививсь я по людях, кого б послати з книжкою, і мушу тобі сказати, що не знайшов нікого здібного (Барв., Опов.., 1902, 162).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | здібний | здібна | здібне | здібні |
Родовий | здібного | здібної | здібного | здібних |
Давальний | здібному | здібній | здібному | здібним |
Знахідний | здібний, здібного | здібну | здібне | здібні, здібних |
Орудний | здібним | здібною | здібним | здібними |
Місцевий | на/у здібному, здібнім | на/у здібній | на/у здібному, здібнім | на/у здібних |