злом
ЗЛОМ, у, ч. 1. Дія за знач. зломити 1, 3, 4 і зломитися 1,3. Ішов командир, почував під ребром Серце, зав'язане мертвим узлом, Бо серце його - не залізо на злом (Бажан, Вибр., 1940, 36); Лигун продав [хату] на злом (Чаб., Тече вода.., 1961, 89).
2. Місце, в якому що-небудь зломано. Білий чавун містить в собі вуглець у вигляді цементиту і має світлий злом (Токарна справа.., 1957, 51); Зеленів на зломах лід.
3. Поворот, згин чого-небудь під кутом. Сонце зайшло, але захід іще червоний. На червоному тлі вирізьблюються рухливі й ритмічні зломи пташиних крил (Шиян, Магістраль, 1934, 159); Внизу сутеніло, а вгорі, за темною смугою лісів, здіймались крутими зломами вершини гір (Кол., Терен.., 1959, 31); Трохи розтулені губи посохли й застигли в такому неповторному зломі, немов опалила їх блискавка, вдаривши з неба (Довж., І, 1958, 91); // перен. Рубіж, перехідна межа. На зломі XVII-XVIII ст. був складений рукописний співаник Ягольницьким на Тернопільщині (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 62).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | злом | зломи |
Родовий | злому | зломів |
Давальний | зломові, злому | зломам |
Знахідний | злом | зломи |
Орудний | зломом | зломами |
Місцевий | на/у зломі | на/у зломах |
Кличний | зломе | зломи |
зломити
ЗЛОМИТИ, зломлю, зломиш; мн. зломлять; док., перех. 1. Зігнувши або розбивши, відділити, відламати частини, куски від чого-небудь; зламати (у 1 знач.). Тут йому треба було двір промітати ..або побігти на торг купити на шага голок, коли хазяйка зломила голку (Вовчок, І, 1955, 296); [Платон Гаврилович:] Та я тобі не подарую ще того, що ти мені на тому тижні щепу зломив (Вас., III, 1960, 137); - Треба ж мені посидіти тихо, а то знову крісло зломлю (Ю. Янов., II, 1958, 62); // безос. І сказав вербі Данило: - Вербо, щоб тебе зломило! Мого рака не ховай! (Фр., XIII, 1954, 250); // Порушити частково або повністю цілість кістки, кісток. Ламай собі білі руки, Та не зломи пальця! (Чуб., V, 1874, 265); Покотилася я в рів, - а кісточка в нозі хрусь! Зломила ж оце я, думаю, ногу! (Н.-Лев., II, 1956, 8).
@ Зломити [собі] голову (шию) - те саме, що Зламати [собі] голову (шию) (див. зламати). Війни хочуть в Уолл-Стріті - зломлять голову бандити (Укр.. присл.., 1955, 434); Зломити зуби - те саме, що Зламати зуби (див. зуб). Під Москвою зломив [фашист] зуби, в Ленінград не йде без шуби. В Сталінграді все покинув, До Харкова дер без впину (Укр.. думи.., 1955, 509); Біс (чорт, дідько) ногу зломить див. нога; Язик (язика) зломити - те саме, що Язик (язика) зламати (див. зламати). Місяць якісь такі сказав чудні назви, що Христя аж здивувалася. Вона зроду таких не чула, то й виговорити їх чоловікові - ..язика зломиш (Мирний, III, 1954, 303).
2. перен., розм. Перемогти, здолати кого-, що-небудь (у боротьбі, битві і т. ін.). Я сильний був, здоров, - о, як Бажав я кинутись стрілою І наложити головою, Зломивши ворога! (Фр., XIII, 1954, 439); Але наближалися нові угорські вояки, було їх багато, і не зломити їх Іванковим смердам та городянам (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 124); // Подолати чий-небудь опір, упертість, примусити скоритися. Треба було забезпечити контроль над усіма вузлами комунікацій, зломити опір білогвардійської охорони (Смолич, V, 1959, 781); Бачурі не вдалося зломити впертість старого гідротехніка. Видно, що цю людину хтось довго кривдив, завдав їй чимало штурханів (Чаб., Тече вода.., 1961, 53); Аркадій Валеріанович бачив, як мінились обличчя, відчував, що сьогодні можна буде зломити лісовиків як не всіх, то частину, і голос його подобрішав (Стельмах, І, 1962, 355); - Ви хочете зломити мене? - видавив, нарешті, з себе слово Петро. -Не зломите! Я не таке бачив у своїм житті і не злякався (Багмут, Щасл. день.., 1951, 70); // Позбавити кого-небудь сили, енергії, волі і т. ін., знесилити фізично або морально. Не зломлять нашого завзяття Ні цар, ні вражії пани! (Пісні та романси.., II, 1956, 231); [Д. Жуан:] Мене лякає тільки те, що може зломити волю (Л. Укр., III, 1952, 408); Зломила неміч чумака-небогу (Щог., Поезії, 1958, 102); Ніякі тортури не можуть зломити дух воїна-патріота (Мист., 1, 1958, 21); // безос. Видно, я старіюсь, що так мене зломило за одну невдалу зиму... (Л. Укр., V, 1956, 196); // Приглушити, перемогти в собі які-небудь почуття, звички. - Катю,- підійшов він до неї.- То ж добре, що я зломив себе. Тепер я весь біля тебе. Що й казати, була в серці тріщина (Руд., Остання шабля, 1959, 503).
3. перен. Рішуче відкинути, зруйнувати, знищити або порушити що-небудь традиційне, звичне, усталене.- Не зломлю, серце, закону, не буду більше дядини гнівити (Барв., Опов.., 1902, 95); Вони виділи, що в селі настає якась нова порода людей, що хоче зломити давні звичаї (Март., Тв., 1954, 107); Стадницький згодився дати строкарям торішню плату, тільки умова залишилася графська, навіть шостий пункт не вдалося зломити (Стельмах, І, 1962, 201); // Зіпсувати, спотворити (життя). У їх домі ніколи не вживалося слово «тато». «Він» зломив їм усім трьом життя (Вільде, Винен.., 1959, 19).
4. перен., рідко. Недодержати чого-небудь обіцяного, даного, порушити його. - Тримайся мене, Анно, як я піду! - промовив поважно [Михайло]. - А я тобі також слова не зломлю! Скоро поверну, зробимо весілля! (Коб., II, 1956, 63).
5. перен., рідко. Загнути, вигнути під кутом, змінивши попереднє положення, вигляд. Раптово зломив [Антонас] Матвієві руки вниз і зубами схватив пасмо його волосся на голові (Ірчан, II, 1958, 299).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зломлю | зломимо |
2 особа | зломиш | зломите |
3 особа | зломить | зломлять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | зломив | зломили |
Жіночий рід | зломила | |
Середній рід | зломило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зломімо | |
2 особа | зломи | зломіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | зломивши |