зніяковілий
ЗНІЯКОВІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до зніяковіти. Радісний Софійчин вигук зустрів здивованого й зніяковілого перед гуртом молоді хлопця (Сміл., Зустрічі, 1936, 54).
2. у знач. прикм. Який відчуває ніяковість; збентежений, засоромлений. Зніяковілий боєць топтався в дівочому крузі, проказував звичні слова, втішав як міг дівчат (Горд., Сильніше смерті, 1946, 6); Переглядаючись між собою, вслід за господарями пішли зніяковілі і нечастовані гості (Збан., Переджнив'я, 1955, 215); //Який виражає, виявляє ніяковість, збентеження, засоромленість. Гість підвів погляд на Ніну, що стояла серед хати у зніяковілій позі, з опущеними руками й міцно стиснутими устами (Добр., Тече річка.., 1961, 82).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зніяковілий | зніяковіла | зніяковіле | зніяковілі |
Родовий | зніяковілого | зніяковілої | зніяковілого | зніяковілих |
Давальний | зніяковілому | зніяковілій | зніяковілому | зніяковілим |
Знахідний | зніяковілий, зніяковілого | зніяковілу | зніяковіле | зніяковілі, зніяковілих |
Орудний | зніяковілим | зніяковілою | зніяковілим | зніяковілими |
Місцевий | на/у зніяковілому, зніяковілім | на/у зніяковілій | на/у зніяковілому, зніяковілім | на/у зніяковілих |