зойк
ЗОЙК, у, ч. Голосний, несамовитий крик (перев. як вираз жаху, відчаю, благання допомоги і т. ін.). Незабаром у нічній тиші залунали крики і зойки людей, яких убивали (Мак., Вибр., 1956, 538); - Ляга-а-й! - пролунав хрипкий зойк. Офіцери впали.. Посипались бомби (Довж., І, 1958, 359); І в ту ж мить бахнув постріл.. Сунули натовпом, зчинивши гвалт і ревище на все село. Крик, зойки - «рятуйте!» Аж моторошно (Головко, II, 1957, 344); - Петре! Петре! - ридала вона, ламаючи руки,- Петре, чи ти чуєш мій зойк, мою муку? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 163); * Образно. Сцена порожніє... Бігають прожектори, немає братів, і стоїть над сценою розпачливий зойк оркестру (Ю. Янов., II, 1958, 20); * У порівн. - Де Тася? - як зойк, вирвалось з його грудей (Дмит., Розлука, 1957, 36); // Жалібний стогін. Тихі зойки доносилися щораз ближче (Фр., V, 1951, 25); // Крик, квиління (птахів). Прибої хвиль, громади дальніх гір, чаїний зойк, роздерті вітром тучі... (Сос., Солов. далі, 1957, 143).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зойк | зойки |
Родовий | зойку | зойків |
Давальний | зойкові, зойку | зойкам |
Знахідний | зойк | зойки |
Орудний | зойком | зойками |
Місцевий | на/у зойку | на/у зойках |
Кличний | зойку | зойки |