зубожілий
ЗУБОЖІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зубожіти. Розпалена уява Семенова переносить його в пришлі часи, в тії часи, коли людям стане тісно на своїх грунтах, коли, зубожілі, голодні, вони враз із усіх грудей скрикнуть:- Смерті нам або поля!.. (Коцюб., І, 1955, 117); Працював у москалевій кузні й пан Станіслав, зубожілий шляхтич (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 330).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зубожілий | зубожіла | зубожіле | зубожілі |
Родовий | зубожілого | зубожілої | зубожілого | зубожілих |
Давальний | зубожілому | зубожілій | зубожілому | зубожілим |
Знахідний | зубожілий, зубожілого | зубожілу | зубожіле | зубожілі, зубожілих |
Орудний | зубожілим | зубожілою | зубожілим | зубожілими |
Місцевий | на/у зубожілому, зубожілім | на/у зубожілій | на/у зубожілому, зубожілім | на/у зубожілих |
зубожіти
ЗУБОЖІТИ, ію, ієш, док. 1. Стати вбогим; збідніти. - Зубожіли [брат і його сім'я] так, що часом і хліба позичають (Вовчок, І, 1955, 18); [Вустя:] Як зубожіли ми,- всі від нас відцуралися: то було і двері не зачиняються, а тепер і на вулиці обминають... (Стар., Вибр., 1959, 264); - Два роки тому налетіла на нас сарана. Зубожів аул (Тулуб, Людолови, І, 1957, 391).
2. перен. Стати менш змістовним, неглибоким, духовно збідненим. Анатоль внутрішньо зубожів (Кач., II, 1958, 374); Ідеологічна боротьба - це не війна, а форма боротьби, яка найбільш гідна людини,- це боротьба думок, умів. Заперечувати проти неї може тільки той, хто ідейно зубожів, хто неспроможний висунути принципи, за якими могли б піти маси (Ком. Укр., 9, 1963, 15).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зубожію | зубожіємо |
2 особа | зубожієш | зубожієте |
3 особа | зубожіє | зубожіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | зубожів | зубожіли |
Жіночий рід | зубожіла | |
Середній рід | зубожіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зубожіймо | |
2 особа | зубожій | зубожійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | зубожівши |