зужитий
ЗУЖИТИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до зужити. Що дівчина нерадо віддає свою руку вдівцеві, се річ зовсім природна: сили вдівця вже зужиті, надломлені, чуття застигло (Фр., XVI, 1955, 58).
2. у знач. прикм. Використаний повністю, до кінця; який довго був у вжитку; старий. Згадав [Картічеллі] перестороги своєї компанії, що пароплав надто зужитий і не годиться в далеку подорож (Ірчан, II, 1958, 324); Лука мав дощаний рундук, завішаний старим іржавим залізом, покаліченими примусами, вилками, кухликами та замками. Він скуповував цей зужитий хатній непотріб, лагодив його, мастив гасом і продавав з прибутком (Мик., II, 1957, 320); // Який утратив виразність внаслідок частого повторення; банальний, утертий (про слово, вираз, художній засіб і т. ін.). Зужитий епітет.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зужитий | зужита | зужите | зужиті |
Родовий | зужитого | зужитої | зужитого | зужитих |
Давальний | зужитому | зужитій | зужитому | зужитим |
Знахідний | зужитий, зужитого | зужиту | зужите | зужиті, зужитих |
Орудний | зужитим | зужитою | зужитим | зужитими |
Місцевий | на/у зужитому, зужитім | на/у зужитій | на/у зужитому, зужитім | на/у зужитих |