квит
КВИТ, а, ч., розм. 1. Те саме, що квитанція; розписка. Він не раз власне через дрібницю, через те, що згубив якийсь квит, забув записати якийсь рахунок.., мусив доплачувати і переплачувати (Фр., III, 1950, 76); - Зобов'язань проти мене не маєте жодних. Лише квит підпишете, що взяли гроші (Коб., III, 1956, 418); Пан Роздобудько, лічачи золоті кружальця, нахабно спитав: - Значиться, третина [грошей]? .. Чи, може, половина? - Третина, третина! - злякано погодився пан Купа-Стародупський. - Пишіть-но квит (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 267); // заст. Записка. - Коли хоч, я напишу до його квит, дам тобі до рук, і він тебе прийме (Н.-Лев., II, 1956, 84).
2. у знач. присудк. сл. Розрахунки закінчено. [Яків:] Нема за ким і жалкувати. І за мною ніхто не пожалкує. Стало буть, кругом - квит (Кроп., III, 1959, 74); - Ви принесли річ, одержали за неї, що належиться, і квит (Кол., Терен.., 1959, 356).
@ Квит за квит - розрахунки закінчено. [Тиміш:] Ти мені - пістоля, я тобі - коня,- квит за квит! (Кроп., V, 1959, 183); Ми (ви і т. ін. ) квити з ким - ми (ви і т. ін.) розрахувалися з ким-небудь. - Ти підлітком приїздив до нашого аулу і гостював у нас в нашій юрті.. - Ну, й гостював,- вже роздратовано ствердив Джантемир. - Але й ти.. теж тижнями гостював у мого батька. Тут ми квити, і ніхто нікому нічого не винний (Тулуб, В степу.., 1964, 18).
3. у знач. присудк. сл. Кінець, годі, усе. Землеміра викликати та й хай розпланує, розмірить і квит (Головко, Мати, 1940, 76).
@ І квит; Та й квит - та й годі. Хоч як утішали діда, хоч як умовляли його, - він затявся на своєму: буде помирати і квит! (Дім., І будуть люди, 1964, 53); Мав кожний запальну, нестриману натуру, - Стрілялися та й квит! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 143).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | квит | квити |
Родовий | квита | квитів |
Давальний | квитові, квиту | квитам |
Знахідний | квит | квити |
Орудний | квитом | квитами |
Місцевий | на/у квиті | на/у квитах |
Кличний | квите | квити |