мучений
МУЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до мучити. Мучений нестерпною непевністю, то блід [монарх], то червонів, боячися, аби хто з робітників не ляпнув якого нечемного або бунтівничого слова (Фр., III, 1950, 191); Мучений муштрою, цькований щоденними переслідуваннями, великий наш Кобзар знайшов собі друзів - таких же підневільних, як і він, трудящих казахів (Літ. Укр., 20.IX 1966, 1); Демон - складна натура, мучена протиріччями (Рильський, III, 1956, 205); // мучено, безос. присудк. сл. - Ох, бабусечко! І морено, й мучено нас - та. все дурницею (Вовчок, І, 1955, 104); Щось летить і співає мені: "Ой синочку, порадничку. Ой де ж ти був, мій зрадничку. Як в бік мене улучено, Як в'язано і мучено.." (Олесь, Вибр., 1958, 131).
2. у знач. прикм. Втомлений, зморений. - Ах, правда, я обіцяла не сміятися, - перебила вона сама свій сміх, бо завважила, що обличчя поетове мало дуже мучений вираз (Л. Укр., III,. 1952, 698); Після ситної страви Оверка потягло до сну, хотілося розпластатися на траві, щоб одійшло мучене тіло, квола голова (Горд., II, 1959, 117).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | мучений | мучена | мучене | мучені |
Родовий | мученого | мученої | мученого | мучених |
Давальний | мученому | мученій | мученому | мученим |
Знахідний | мучений, мученого | мучену | мучене | мучені, мучених |
Орудний | мученим | мученою | мученим | мученими |
Місцевий | на/у мученому, мученім | на/у мученій | на/у мученому, мученім | на/у мучених |