наказати
НАКАЗАТИ1див. наказувати.
НАКАЗАТИ2, ажу, ажеш, док., перех. 1. Говорячи, повідомити, висловити багато чого-небудь; наговорити. - Отам уже я наслухаюся і її чудових казок, і її веселих приповісток! Чого, чого тільки вона не накаже, поки не поснемо обидві? (Мирний, IV, 1955, 337); [Василина:] Старі люди, дочко, багато дечого накажуть, та хіба всьому тому і віри йняти? (Вас., III, 1960, 59).
2. розм. Звести наклеп або просто наговорити неправди, обманути. - Чи підемо, дівчата, до Супруненка колядувати, чи минемо?.. - Ти ж, кажуть, його Хведора причарувала, - плеще Івга. - Чого не накажуть. Он і про тебе кажуть. - Що ж про мене кажуть? - Казаному кінця нема, - одказала Христя (Мирний, III, 1954, 40); Входить він, а біля ковадла батько кує.. А в голові думка перша - про матір: - Що ж то вони наказали? Ну й мати ж - отак піддурили. Он воно що - батько кують, а не вмерли (Головко, II, 1957, 390).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | накажу | накажемо |
2 особа | накажеш | накажете |
3 особа | накаже | накажуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | наказав | наказали |
Жіночий рід | наказала | |
Середній рід | наказало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | накажімо | |
2 особа | накажи | накажіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | наказавши |