наплювати
НАПЛЮВАТИ, юю, юєш; наказ, сп. наплюй; док. 1. Зробити один або декілька плювків куди-небудь, на щось. - Був тут Медвідь і назвав нас потерчатами, ще й наплював у наше гніздо (Фр., IV, 1950, 67).
2. перен., розм. Виявити до кого-, чого-небудь зневагу, презирство, байдужість; не порахуватися з кимось. Нічого, друже, не журися! В дулевину себе закуй, Гарненько богу помолися, А на громаду хоч наплюй! (Шевч., II, 1963, 225); Йому вже давно хотілося наплювати на все - на школу, на рідний дім, на книжки (Збан., Курил. о-ви, 1963, 19).
3. тільки інфін. Уживається для вираження цілковитої байдужості. - Це, знаєте, зовсім не входить в наші плани. Будь інший час - тоді що! Наплювать (Хотк., І, 1966, 171).
@ Наплювати в душу див. душа; Не давати (не дати) наплювати собі в кашу див. каша; У хату наплювати - зайти, навідатися до кого-небудь. - До мене! до мене! хоч у хату наплюйте! - кричала Параска і на Івана Трохимовича і на Зіньку (Мирний, IV, 1955, 56).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | наплюю | наплюємо |
2 особа | наплюєш | наплюєте |
3 особа | наплює | наплюють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | наплював | наплювали |
Жіночий рід | наплювала | |
Середній рід | наплювало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | наплюймо | |
2 особа | наплюй | наплюйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | наплювавши |