напоєний
НАПОЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до напоїти. Як вийдуть гості з хати, то хлопці зараз і підводять їм коней, напоєних, нагодованих і осідланих (Стор., І, 1957, 267); Тепле повітря навкруги було напоєне густими пахощами степових квітів (Гончар, III, 1959, 23); Анатолієві хочеться відчути зблизька, як дихає поле, напоєне дощем (Руд., Остання шабля, 1959, 437); // напоєно, безос. присудк. сл. - І що сталося з чоловіком.. Чи його намовлено, чи зіллям напоєно? (Кучер, Трудна любов, 1960, 131); Весняні сутінки було напоєно запохом конвалій (Ю. Янов., V, 1959, 143).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | напоєний | напоєна | напоєне | напоєні |
Родовий | напоєного | напоєної | напоєного | напоєних |
Давальний | напоєному | напоєній | напоєному | напоєним |
Знахідний | напоєний, напоєного | напоєну | напоєне | напоєні, напоєних |
Орудний | напоєним | напоєною | напоєним | напоєними |
Місцевий | на/у напоєному, напоєнім | на/у напоєній | на/у напоєному, напоєнім | на/у напоєних |