наставник
НАСТАВНИК, а, ч. 1. Той, хто дає поради, навчає; порадник, учитель. Назіра знала, що Юрському треба все говорити. Він же її перший наставник і вихователь (Ле, Міжгір'я, 1953, 382); Посіяне вчителем у дитячі душі зерно знань, добра й правди залишає назавжди пошану й любов до свого наставника в житті (Літ. Укр., 6.IV 1962, 4).
2. діал. Наглядач. - Не балакай один із другим, але роби! - гримав Петрусь [на хлопців], удаючи наставника (Март., Тв., 1954, 150); Після чотирьох тижнів непосильно важкої праці лісорубів наставники, що приймали виконану роботу, відкинули половину складеного у стоси дерева як такого, що нібито не відповідало вимогам фірми (Галан, Гори.., 1956, 97).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | наставник | наставники |
Родовий | наставника | наставників |
Давальний | наставникові, наставнику | наставникам |
Знахідний | наставника | наставників |
Орудний | наставником | наставниками |
Місцевий | на/у наставнику, наставникові | на/у наставниках |
Кличний | наставнику | наставники |