нахабний
НАХАБНИЙ, а, е. Який діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми і незважаючи на ставлення до цього інших. - Я думав, що маю діло з чесним, правдивим купцем, а не з нахабним, облесливим чоловіком (Н.-Лев., III, 1956, 393); Але тепер, коли один вночі Нахабний, лютий кат панує І матір і дочку гвалтує, Хай струни сплять, живуть мечі! (Олесь, Вибр., 1958, 276); // Який виражає зухвалість, безцеремонність. Вилицювате, розбійницьке, з нахабними очима, лице його було розімліле від спеки і ліниве (Тют., Вир, 1964, 233); Йому здавалося, що збоку любо глянути на його хвацьку ходу, набакирений берет, послухати його нахабні співи (Ю. Янов., II, 1954, 51).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | нахабний | нахабна | нахабне | нахабні |
Родовий | нахабного | нахабної | нахабного | нахабних |
Давальний | нахабному | нахабній | нахабному | нахабним |
Знахідний | нахабний, нахабного | нахабну | нахабне | нахабні, нахабних |
Орудний | нахабним | нахабною | нахабним | нахабними |
Місцевий | на/у нахабному, нахабнім | на/у нахабній | на/у нахабному, нахабнім | на/у нахабних |