непомітний
НЕПОМІТНИЙ, а, е, 1. Якого важко, неможливо помітити; погано видимий. Зникла [ящірка] у непомітній шпарці, наче влізла просто у камінь (Коцюб., II, 1955, 290); Радісно подивилися [офіцери] в небо. Високі хмарки були майже непомітні в ньому (Гончар, III, 1959, 393); // Який не впадає у вічі. Глянули [товариші] один на одного мигцем з якоюсь лихою, майже непомітною усмішкою (Довж., І, 1958, 283); Притримує [Орина] коней, непомітним рухом поправляє одежу (Стельмах, І, 1962, 131).
2. Який нічим не виділяється серед інших; непоказний, непримітний. В Ічні школа була п'ятирічка. Записався я до неї боязким, соромливим, непомітним хлопчиком (Вас., Незібр. тв., 1941, 160); З непомітного синьоокого фельдшера із Сосниці Миколи Щорса виростав прославлений легендарний комдив (Цюпа, Україна.., 1960, 47).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | непомітний | непомітна | непомітне | непомітні |
Родовий | непомітного | непомітної | непомітного | непомітних |
Давальний | непомітному | непомітній | непомітному | непомітним |
Знахідний | непомітний, непомітного | непомітну | непомітне | непомітні, непомітних |
Орудний | непомітним | непомітною | непомітним | непомітними |
Місцевий | на/у непомітному, непомітнім | на/у непомітній | на/у непомітному, непомітнім | на/у непомітних |