нехотя
НЕХОТЯ, присл. Без бажання, мляво, повільно; неохоче. Він їй слово нехотя скаже чи не скаже, а вона йому десять (Кв.-Осн., II, 1956, 43); Ніна нехотя полізла в чемодан і витягла дві пари тонкої трикотажної білизни (Коп., Земля.., 1957, 173); * У порівн. Чіпка вимовляв кожне слово з протягом, немов нехотя (Мирний, І, 1949, 314); // Мимоволі, без наміру. - Вибачайте, мої любі, Нехотя журюся (Шевч., І, 1963, 151); - Я тобі се кажу, щоб ти, може, зовсім нехотя, не дошкуляв мене такими натяками (Гр., II, 1963, 123).