обдарований
ОБДАРОВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до обдарувати. [Антей:] Се Ніке увінчала свого поета. А коли й Харіта йому додасть гранату чи троянду, він буде обдарований усім, чого дозволено бажати смертним (Л. Укр., III, 1952, 424); Дарма, що мала [Оленка], проте обдарована ясним голосом (Горд., II, 1959, 75).
2. у знач. прикм. Який має великі природні здібності; здібний, талановитий. Воронцов, наче за власним сином, стежив, як зростає цей молодий обдарований офіцер, фанатично відданий справі (Гончар, III, 1959, 123); Бувши обдарованою актрисою досить широкого діапазону, Зарницька мала величезний успіх у публіки (Минуле укр. театру, 1953, 98).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | обдарований | обдарована | обдароване | обдаровані |
Родовий | обдарованого | обдарованої | обдарованого | обдарованих |
Давальний | обдарованому | обдарованій | обдарованому | обдарованим |
Знахідний | обдарований, обдарованого | обдаровану | обдароване | обдаровані, обдарованих |
Орудний | обдарованим | обдарованою | обдарованим | обдарованими |
Місцевий | на/у обдарованому, обдарованім | на/у обдарованій | на/у обдарованому, обдарованім | на/у обдарованих |