обумовлений
ОБУМОВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обумовити. В різних місцевостях ми можемо зустріти різні, обумовлені тими чи іншими конкретними обставинами варіанти одного й того ж по суті твору (Рильський, III, 1956, 155); Він розповідає не про те, що було, а вголос мріє про те, що, може, буде, і тому кожна його думка обумовлена слівцем "може" (Вільде, Повнол. діти, 1960, 264).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | обумовлений | обумовлена | обумовлене | обумовлені |
Родовий | обумовленого | обумовленої | обумовленого | обумовлених |
Давальний | обумовленому | обумовленій | обумовленому | обумовленим |
Знахідний | обумовлений, обумовленого | обумовлену | обумовлене | обумовлені, обумовлених |
Орудний | обумовленим | обумовленою | обумовленим | обумовленими |
Місцевий | на/у обумовленому, обумовленім | на/у обумовленій | на/у обумовленому, обумовленім | на/у обумовлених |