одурений
ОДУРЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до одурити. Досвід усіх країн показує, що, довіряючись реформістам, робітники завжди бували одурені (Ленін, 24, 1972, 1); Тягнеться він тихо-помалу, не маючи волі .. покинуть братчиків, тягнеться одурений підлесною думкою (Мирний, І, 1949, 288); // у знач. прикм . - Люди, Олюньцю, люди сміятимуться.. Оті самі, що сміються з старих дівок, з одурених чоловіків, з покинутих коханок... (Л. Укр., III, 1952, 748); * Образно. Не жаль мені, кохана, за тобою, Свого ж одуреного серця жаль (Павл., Бистрина, 1959, 218); // у знач. ім. одурені, них, мн. (одн. одурений, ного, ч.; одурена, ної, ж. ). Ті, кого одурили. Тепер вона знає, що йому скаже. Від одної одуреної вертається, щоб другу дурити? (Мирний, III, 1954, 233); Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили, То небо, від прокльонів посіріле, Напевне б, репнуло від сорому й хули (Сим., Земне тяжіння, 1964, 15); // одурено, безос. присудк. сл. [Демко:] Зіньку, сину мій!.. Одурено мене, обморочено..! Бідні ми, сину, бідні!.. (Кроп., II, 1958, 233); - А то хіба не гріх, що мене так одурено, що мені так набрехано... що з мене так люто посміялися люди? - заплакала знову Пріська (Л. Янов., І, 1959, 183).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | одурений | одурена | одурене | одурені |
Родовий | одуреного | одуреної | одуреного | одурених |
Давальний | одуреному | одуреній | одуреному | одуреним |
Знахідний | одурений, одуреного | одурену | одурене | одурені, одурених |
Орудний | одуреним | одуреною | одуреним | одуреними |
Місцевий | на/у одуреному, одуренім | на/у одуреній | на/у одуреному, одуренім | на/у одурених |