офіцерик
ОФІЦЕРИК, а, ч., розм. 1. Молодий офіцер. Трапилось так, що старший над Ігнатом був молодесенький офіцерик (П. Куліш, Вибр., 1969, 278); Молодий офіцерик-верхівець віддавав наказ козакам (Довж., Зач. Десна, 1957, 222).
2. Зневажл. до офіцер. Мати.. непогано малювала, грала на арфі, мріяла про освіченого красеня чоловіка і закінчила тим, що збігла з дому з якимось офіцериком (Збан., Сеспель, 1961, 162).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | офіцерик | офіцерики |
Родовий | офіцерика | офіцериків |
Давальний | офіцерикові, офіцерику | офіцерикам |
Знахідний | офіцерика | офіцериків |
Орудний | офіцериком | офіцериками |
Місцевий | на/у офіцерику, офіцерикові | на/у офіцериках |
Кличний | офіцерику | офіцерики |