прокувати
ПРОКУВАТИ1див. проковувати.
ПРОКУВАТИ2, ую, уєш, док., перех. і неперех. 1. Док. до кувати2. Зацвіли вишні, прокувала сива зозуля (Вовчок, І, 1955, 91); На пораду вересень покличе Всю старшину лісу і степів, Прокує стара зозуля тричі, І замовкне солов'їний спів (Перв., І, 1958, 166).
2. Кувати (див. кувати2) якийсь час. Її очі впали на Степанидку, - осміхнулася своїй думці : «Ого, ще п'ять год прокує зозуля, а ти, мамо, за скриню подбай ...» (Кос., Новели, 1962, 87).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | прокую | прокуємо |
2 особа | прокуєш | прокуєте |
3 особа | прокує | прокують |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | прокував | прокували |
Жіночий рід | прокувала | |
Середній рід | прокувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | прокуймо | |
2 особа | прокуй | прокуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | прокувавши |