привчений
ПРИВЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до привчити 1. Його діти, син 17-ти літ і дочка 15-ти, ...ривчені до давньої науки, вірні давній [еллінській] релігії (Л. Укр., 111, 1952, 728); Регулювальники майже ніколи не посміхалися, вони були надто заклопотані, привчені до суворості й стриманості (Загреб., Європа. Захід, 1961, 100); Дві дівчини, привчені до шиття, сіли коло порога й вишивали сріблом бережки до кунтуша (Н.-Лев., VII, 1966, 45); Привчений кінь уже за звичкою зупиняється сам і жде, коли хазяйські руки не смикнуть за віжки (Шиян, Баланда, 1957, 268).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | привчений | привчена | привчене | привчені |
Родовий | привченого | привченої | привченого | привчених |
Давальний | привченому | привченій | привченому | привченим |
Знахідний | привчений, привченого | привчену | привчене | привчені, привчених |
Орудний | привченим | привченою | привченим | привченими |
Місцевий | на/у привченому, привченім | на/у привченій | на/у привченому, привченім | на/у привчених |